Коли під час нагородження Юрій Сіньковський говорив кілька речень про те, що той чи інший чоловік пройшов в 14-15-му роках, дуже чітким було розуміння, що то готовий сюжет для фільму. Сюжет, який і вигадати складно, а то реальне життя.

Життя, де віра, біль, відчай, жага, дух, втрати, підтримка, “танки зправа”, “все нормально, я перезвоню. І я тебе “. І все це поєднане одним страшним словом – війна!

Пандемія не дозволила зібратися їм в дні тематичних дат, але нагороди мають знаходити своїх Героїв. Героїв, які не дали розповзтися путінській навалі по всій Україні.

Відзнаки, грамоти, орденські знаки без зайвого пафосу отримували чоловіки в цивільному та однострої. І за коротким “Служу народу України ! ” криється вся правда про них і наша впевненість в завтрашньому дні!